СИНДРОМ ХРОНІЧНОЇ БАКТЕРІАЛЬНОЇ ІНТОКСИКАЦІЇ.

Повідомлення 2. КЛІНІЧНИЙ ДІАГНОЗ (продовження).

І.С.Марков, А.І.Марков

Клініка Вітацелл, Клініка Маркова (Київ, Україна)

Резюме. Метою дослідження було термінологічне визначення таких нових раніше невідомих діагнозів як синдром хронічної бактеріальної інтоксикації (СХБІ), нефродисбактеріоз, фебрильна атака і больова атака та вивчення клінічних проявів СХБІ, зокрема - викликаних бактеріальними токсинами загально токсичної дії.

Дизайн дослідження був клініко-діагностичним та включав пошук способів діагностики такого патологічного стану та визначення клінічних проявів такого раніше невідомого захворювання, яке отримало назву синдром хронічної бактеріальної інтоксикації (СХБІ), що тривалий час проходило під маскою діагнозу ME/CFS. Дослідження носили проспективно-ретроспективний характер та були лонгітудинальними. 

Стиль викладення матеріалу – розповідний, не нудний.

Умови: дослідження були багатоцентровими та проведенні в амбулаторних умовах на базі 2-х спеціалізованих в галузі хронічних інфекційних захворювань клінік з повним обсягом лабораторних досліджень. Учасниками дослідження були усі пацієнти, які на протязі 2009-2020 років зверталися на консультацію до клінік зі скаргами, що відповідали діагнозу синдром хронічної втоми (CFS), який майже третині пацієнтів був встановлений раніше на попередніх етапах обстеження та лікування.  

Результати. Усім пацієнтам проводили загальне клініко-діагностичне, біохімічне, мікроскопічне обстеження. Майже усім пацієнтам у плані диференціального діагнозу проводили ІФА та ПЛР дослідження (real-time) на всі віруси герпесу, та насамперед - EBV, за клінічними показниками – на борелії, інші вірусні і бактеріальні інфекції. Практично всім пацієнтам проводили обстеження імунного статусу з визначенням клітинної ланки методом проточної цитофлуориметрії. За клінічними показниками додатково визначали маркери аутоімунних захворювань, аутоімунних гепатитів, алергії (загальний та специфічні IgE), онкомаркерів, гормонів та ін. Бактеріологічне підтвердження діагнозу виконували шляхом посіву ранкової теплої сечі тричі (три дні поспіль) з використанням відповідних приладів Diaslide® DS-101 та DS-105 (Novamed, Ізраїль) з нанесеними на них поживними середовищами агару CLED, агару Мак-Конкі та хромогенного агару UriSelect (див. Повідомлення 7). Токсикологічний діагноз підтверджували дослідженням крові за діагностичною системою «Токсикон» (див. Повідомлення 8). За клінічними показниками пацієнти проходили інструментальне обстеження: УЗД, рентгенологічне, МРТ та КТ, ЕКГ, ЕЕГ та ін.

У Повідомленні 2 приведені термінологічні визначення таких раніше невідомих діагнозів як синдром хронічної бактеріальної інтоксикації, нефродисбактеріоз, фебрильна атака та больова атака. У загальній таблиці 1 клінічних проявів СХБІ визначено більше 70 симптомів та патологічних станів, які були умовно розподілені на окремі групи залежно від клінічно домінуючого токсичного впливу на певні органи та системи: загально токсичні, переважно нейротропні (включаючи периферичні невропатії: сенсорні, рухові, вегетативні та вазотропні, автономні, деякі інші та нейралгічні), а також психотропні, дерматотропні, артроміотропні та офтальмотропні. Приведено детальний опис клінічних прояви токсинів загально токсичної дії, що викликали найбільш типові симптоми захворювання СХБІ та з якими саме і асоціювали раніше СХВ.  

Висновки. На підставі клінічного спостереження та лабораторного обстеження в 2009-2020 роках 4500 недужих дітей (2160 або 48 %) та дорослих (2340 або 52%) сформульоване та приведене клінічне та термінологічне тлумачення таких раніше невідомих нозологічно окремих самостійних діагнозів та патологічних станів як синдром хронічної бактеріальної інтоксикації, нефродисбактеріоз, фебрильна атака та больова атака. Клінічні прояви впливу токсинів бактерій на організм людини у випадках розвитку СХБІ умовно розподіляли на окремі групи симптомів, синдромів та патологічних станів, клінічно поєднаних ураженнями окремих органів та систем.

Відомо: існування великого переліку симптомів, які ототожнювали з діагнозом міалгічний енцефаломієліт/синдром хронічної втоми (ME/CFS) з невизначеною етіологічною причиною.

Нове: вперше клінічно визначено більше 70 симптомів та патологічних станів раніше невідомого діагнозу синдром хронічної бактеріальної інтоксикації (СХБІ), які були умовно розподілені на 6 окремих груп залежно від клінічно домінуючого токсичного впливу на певні органи та системи.

Ключові слова: синдром хронічної бактеріальної інтоксикації (СХБІ), нефродисбактеріоз, фебрильна атака, больова атака, клінічна спрямованість бактеріальних токсинів, міалгічний енцефаломієліт/синдром хронічної втоми (ME/CFS).

Друкується уперше.

Термінологічне визначення нових діагнозів та патологічних станів.

Нефродисбактеріоз© - локально безсимптомне (без ознак запального процесу) довготривале вогнище хронічної бактеріальної інфекції в нирках, що, зазвичай, формується висхідним шляхом та спочатку призводить до розвитку віддалених від нирок ознак синдрому хронічної бактеріальної інтоксикації та майже завжди передує дебюту клінічно маніфестного пієлонефриту.

Під висхідним шляхом розуміли аутозараження контактно-побутовим шляхом бактеріальними збудниками, насамперед – ентерококами та ентеробактеріями, яке відбувається щоденно у всіх дітей та дорослих, жінок та чоловіків при збережені самих ідеальних санітарно-гігієнічних умов та яке не має ніякого відношення до статевого життя та статевих інфекцій. Період персистування бактерій у нирках у дітей продовжується на протязі багатьох років, а у дорослих – можливо десятиліть (зазвичай з грудного та раннього дитячого віку). Саме нефродисбактеріоз призводить до розвитку синдрому хронічної бактеріальної інтоксикації та є обов’язковою першою сходинкою можливого виникнення у наступному клінічно маніфестного пієлонефриту. Тому діагноз гострого пієлонефриту, з урахуванням встановленого факту існування нефродисбактеріозу, з точки зору етіології та патогенезу правильніше було би розглядати як перший дебют хронічного первинно латентного уповільненого пієлонефриту на тлі довготривалого нефродисбактеріозу. Треба зауважити, що далеко не кожен нефродисбактеріоз завершується розвитком пієлонефриту: при певних обставинах це може відбуватися у 10-15 % випадків, хоча – можливо частіше. Діагноз нефродисбактеріозу лабораторно підтверджують бактеріологічно шляхом культурального виділення з сечі (бажано теплої) урінокультур ентерококів та різних ентеробактерій, (частіше - кишкової палички), у непоодиноких випадках – стафілококів та стрептококів, рідше – нозокоміальної синьогнійної палички. 

Синдром хронічної бактеріальної інтоксикації© - патологічний стан, обумовлений ендотоксикозом, що розвивається на тлі вогнища хронічної бактеріальної інфекції у нирках (нефродисбактеріозу або пієлонефриту) та викликає клінічно різновекторні прояви токсичного ураження окремих органів та систем організму, а саме: загально токсичні, а також переважно нейротропні, психотропні, дерматотропні, артроміотропні, офтальмотропні та можливо інші.

Діагноз СХБІ, який мав майже такі самі клінічні ознаки, як і раніше відомий синдром хронічної втоми, підтверджували токсикологічним дослідженням крові за діагностичною системою «Токсикон», яка була розроблена гуртом українських вчених та клініцистів під керівництвом головного дитячого токсиколога України Бориса Семеновича Шеймана. За цією програмою було обстежено більше 2 тисяч дітей та дорослих з діагнозами СХБІ. У всіх без виключення пацієнтів був виявлений ендотоксикоз переважно тяжкого, рідше – середньотяжкого ступенів зазвичай бактеріального походження з комп’ютерно-програмним підтвердженням у більшості випадків вибіркового вектору токсичного ураження окремих органів і систем, що майже співпадало з клінічними проявами захворювання. Токсикологічне обстеження крові, результати якого будуть наведені у Повідомленні 8, вважали лабораторним підтвердженням діагнозу СХБІ. Але було ще бактеріологічне підтвердження, а також клінічне, яке доводили результатами відповідного лікування цих хворих.

З клінічними проявами синдрому хронічної бактеріальної інтоксикації були тісно пов’язані такі раніше не визначені стани та відповідно терміни як фебрильна атака та больова атака.

Фебрильна атака© – раптова температура токсичного походження з несподіваним стрімким та зазвичай недовготривалим підвищенням від 38 °С до 40 °С у зовні клінічно здорової дитини або дорослого та майже моносимптомна (без розвитку локальних симптомів запалення), що з’являється без провісників та достатньо швидко минає без лікування та небажаних клінічних наслідків.  

Больова атака© – стрімкий розвиток у хворих на нефродисбактеріоз та синдром хронічної бактеріальної інтоксикації больових відчуттів різної локації (по типу тригемініту, соляриту, міжреберної невралгії, головного болю, кардіалгії, болю у суглобах та у хребті, м’язового болю, тазового болю та т.ін.) нападоподібного та нерідко нестерпного характеру зазвичай без розвитку запальних процесів частіше затяжного рецидивного перебігу. 

Матеріали та методи (продовження).

Усім пацієнтам крім токсикологічного проводили також загально клінічні обстеження, які включали загальні аналізи крові, сечі, калу та ін., за клінічними показниками - біохімічне обстеження (біохімічний аналізатор Beckman Coulter AU480, США) печінкових та ниркових проб, білкових фракцій та ревмопроб, глюкози та глікованого гемоглобіну, обміну ліпідів, вітамінів, мікроелементів та т.ін. Майже усім пацієнтам у плані диференціального діагнозу проводили ІФА та ПЛР дослідження (у режимі real-time) на віруси герпесу (HSV 1/2, VZV, EBV, CMV, HHV-6, HHV-7, HHV-8), за клінічними показниками – на борелії, на інші вірусні та бактеріальні інфекції. Практично всім пацієнтам проводили обстеження імунного статусу з визначенням: клітинної ланки методом проточної цитометрії з імунофенотипуванням клітин периферійної крові (проточний цитофлуориметр CytoFLEX, Beckman Coulter, США), імуноглобулінів IgA, IgM, IgG, систем комплементу С3 та С4, фагоцитозу та циркулюючих імунних комплексів. За клінічними показниками додатково - маркері аутоімунних захворювань, аутоімунних гепатитів, алергії (загальний та специфічні IgE), онкомаркерів, гормонів, мікроскопічне дослідження урогенітальних мазків, соку простати, харкотиння, виділень з носу. Всі пацієнти були обстежені бактеріологічно культуральним методом з використанням відповідних поживних середовищ. У всіх випадках робили баквисіви сечі та мазків з носу і горла, за клінічними показниками – зі шкіри, кон’юнктиви, ясен, уретри, цервікального каналу, піхви, секрету простати, еякуляту, виділень з рани та із нориць. 

Бактеріологічне підтвердження діагнозу нефродисбактеріозу та відповідно діагнозу СХБІ у плановому порядку виконували шляхом посіву ранкової теплої сечі тричі (три дні поспіль), що зазвичай проводили у домашніх умовах з використанням відповідних приладів Diaslide® DS-101 та DS-105 (Novamed, Ізраїль) з нанесеними на них поживними середовищами агару CLED, агару Мак-Конкі та хромогенного агару UriSelect. У випадках появи росту культури мікроорганізмів їх пересівали на чашки Петрі з такими поживними середовищами як мʼясопептонний агар (МПА) з додаванням 5 % крові, среда Ендо, агар Сабуро, агар Мюллер-Хінтон (для ідентифікації бактерій роду Pseudomonas) і деякі інші та продовжували стандартну процедуру ідентифікації виділених культур. Сечу для бактеріологічного обстеженні отримували природнім шляхом без використання інвазійного методу катетеризації сечового міхура. За клінічними показниками пацієнти проходили інструментальне обстеження: УЗД, рентгенологічне, МРТ та КТ, ЕКГ, ЕЕГ та ін.

Результати та обговорення.

«День добрий… Втомився… Втомився ходити по лікарях… Втомився лікуватись… ДОПОМОЖІТЬ!!! Це вже остання надія». Саме такими словами, наче крик душі, дуже часто починалась віртуальна консультація через інтернет або консультація у клініці.

Клінічні прояви СХБІ були багатоликими, як це постійно відмічали і при СХВ. Клінічні вектори патологічної дії токсинів бактерій, що ховалися в нирках, нагадували ті стріли, що, як у дитячий російській казочці, летіли в різні боки. Нагадаю коротко тим, хто забув цю казку, або взагалі не знав. Батько-цар покликав трьох синів, та наголосив, що прийшов їх час обирати дружин. А для цього, у типовій російській манері надання права вибору, наказав стріляти у різні боки: куди впаде стріла – там й доля. Стріла старшого сина впала у боярський двір, середнього – у купецький двір, а молодшого – на болото, де жила царівна-жаба. Красива була казка, така собі образна - вже більше 60 років не зникає з пам’яті.

Так і у нашій історії, коли стріли тих токсинів, що викликають СХБІ, летіли у боки різних органів та цілих систем організму хворої людини. Важко тільки сказати, куди може влучити перша стріла, куди - друга, куди інші. Тому просто підемо за клінічним досвідом, який свідчить про те, що прояви впливу токсинів бактерій (хронічне вогнище яких утворилося в нирках) на організм людини можуть бути умовно розподілені на наступні групи симптомів, клінічно поєднаних ураженнями окремих органів та систем: загально токсичні, а також переважно нейротропні, включаючи периферичні невропатії (сенсорні, рухові, вегетативні та вазотропні, автономні), деякі інші та нейралгічні, окремо - психотропні, дерматотропні, артроміотропні та офтальмотропні. Залежно від головного напрямку направлення дії токсинів, що зазвичай підтверджувалося при токсикологічному обстеженні крові, у клінічній картині домінували саме ті або інші ознаки хвороби. У наступній таблиці 1 наведені клінічні прояви синдрому хронічної бактеріальної інтоксикації, яких назагал було нараховано більше 70, та які ми спостерігали у 4500 недужих дітей і дорослих.

Таблиця 1

Клінічні прояви

Синдрому хронічної бактеріальної інтоксикації

у дітей та дорослих (n=4500)

Порівнюючи клінічні симптоми, які відмічали у дорослих хворих на СХБІ, з головними 8 симптомами СХВ (яких, згідно дефініції 1994 р., для встановлення діагнозу СХВ, треба мати не менше 4), треба зауважити наступне. Серед 2340 дорослих хворих на СХБІ не менше 4 головних симптомів у різних комбінаціях було виявлено у всіх 100 % випадків, 5 – у 2153 (92 %), 6 – у 1849 (79 %), 7 – у 1732 (74 %) і усі 8 – у 1240 (53%). Це могло з великою вірогідністю свідчити про те, що у звичайних умовах усім цим хворим мав би бути встановлений раніше відомий діагноз СХВ з невизначеною етіологією походження. 

Клінічні прояви токсинів загально токсичної дії викликали найбільш типові симптоми захворювання, з якими саме і асоціювали раніше СХВ. Скоріше поступово (майже у 80% випадків), а ніж раптово, у 100 % дорослих хворих виникало відчуття незрозумілої поступово наростаючої втоми, що не відповідала за своєю інтенсивністю попередньому фізичному або розумовому навантаженню та не зникала після відпочинку. Хоча в окремих випадках, коли СХБІ домінував фебрильною атакою з гіпертермією, пацієнти могли назвати не тільки день, але навіть годину початку захворювання. У дітей у віці від 7 до 14 років підвищену слабкість і втомлюваність відмічали майже половина хворих – 462 (870) або 53 %. У дітей дошкільного віку така скарга була начебто нетиповою, але, мабуть, тільки за рахунок неповного розуміння дитиною того, що з нею відбувається і на що це схоже. Хоча за спостереженнями матерів цих хлопчаків та дівчат, вони відмічали незвичайну поведінку своїх улюбленців: серед жвавої гри їх непосидючі чада раптово на якісь хвилини просилися «на ручки», чи припадали на ліжко, поклавши голову на подушку, начебто були вимушені трохи перепочити, що зовсім нехарактерно для дітей такого віку, які можуть «гасати» без перепочинку від сходу до заходу сонця.

Звичайна фізична праця, яку ще напередодні людина на роботі чи вдома виконувала навіть не помічаючи, образно кажучи наспівуючи, для 100 % хворих ставала важкою і непідйомною. Це особливо кидалося у очі пацієнтам професійно активного віку, які до початку захворювання на СХБІ відрізнялися високою працездатністю, професійною та життєвою наполегливістю, творчою продуктивністю і були успішними у своїй професійній діяльності та взагалі у житті. Після початку захворювання пацієнти творчої праці втрачали усякий інтерес до своїх найулюбленіших чи найнагальніших справ, якими до цього могли займатися образно кажучи 24 години на добу: припиняли виконувати дисертаційні праці, писати книжку чи музику, малювати чи вишивати, готуватися до персональних виставок, модельних показів тощо. У 1848 (2340) або 79 % дорослих хворих суттєво знижувалася толерантність до фізичних, спортивних та розумових навантажень, у той час як у дітей шкільного віку – тільки у 131 (870) або 15 % випадків. Одна молода людина у віці 25 років, Олімпійський чемпіон з велоспорту, здивовано казав: «не розумію, що відбувається: раніше я міг крутити педалі 20 годин на добу і не втомлювався, а зараз за 2 години – повністю виснажений». Пряма мова і у інших хворих звучала зовсім невтішно: «мене начебто підмінили», «сама себе не впізнаю», «у мене геть не має сил», «просто примушую себе хоча б щось робити», «не розумію: хіба то я?», мати про свого 14-річного сина: «зі школи ледве приповзає». 

Крім патологічної втоми 2223 (2340) або 95 % дорослих (серед дітей шкільного віку, переважно підлітків, - 105/870 або 12 %) відчували зниження життєвої наснаги, енергії від незначного рівня до настільки відчутного, що межував з повним виснаженням: неможливістю підняти повіки, підвестися з ліжка, піднести ложку до рота, розчесати волосся, самостійно вдягнутися та т.ін. От як розповідали про себе деякі пацієнти у цьому стані: «я відчуваю себе кулькою, з якої випустили повітря», «у мене всередині наче сіла батарейка», «я знеструмлена», «з мене наче енергію викачали», «я наче розмочена макаронина», «в мене немає сили навіть чхнути», «я така знесилена, що навіть не можу підняти ложку, така вона здається важка, щоб з’їсти борщу», «вранці прокинувся, розчесав волосся - і сили закінчилися», «мене як мішком по голові вдарили», молода жінка 41 року каже: «почуваю себе наче стара бабця». 

Поступово до домінуючої втоми та зниження життєвої енергії, які постійно зростали аж до знемоги після будь-якого навіть незначного фізичного або розумового зусилля, міг приєднуватися головний біль. Цей біль, що повертався знову і знову, майже не зникаючи ані вдень, ані вночі постійно відчували 2106 (2340) або 90 % дорослих, майже третина дітей шкільного віку – 279 (870) або 32 %, та інколи навіть діти у віці від 3-х до 7 років – 68 (750) або 9 %. Та хоча у дітей цей симптом з’являвся начебто і не дуже часто, у деяких непоодиноких випадках у підлітків (переважно під час статевого дозрівання) він міг ставати головною постійно домінуючою скаргою. Такий виснажливий постійний головний біль, який майже не вгамовувався навіть після знеболюючих, примушував батьків у пошуках причини цього невизначеного стану неодноразово звертатися до неврологів, інших лікарів, повторно проводити МРТ та КТ головного мозку, лякаючись повідомлень з інтернету про можливий подібний перебіг пухлин головного мозку, та переживати страхітливі дні, місяці та навіть роки, турбуючись та хвилюючись про майбутнє свого сина чи доньки. 

Інколи головний біль носив нападоподібний характер, міг з’являтися після якихось зовнішніх провокуючих факторів (напр. гарячого душу, перебування на морозі чи у душній кімнаті, рослинних чи тваринних запахів та т.ін.), продовжувався багато років і нагадував, особливо у жінок, типову мігрень, з якою вони вже звикались та були згодні й далі боротися з нею не перемагаючи та терпіти її довічно. Між іншим, скаргу на нападоподібний головний біль можливо було інколи почути і від молодих чоловіків. Саме тому це було дивовижно і для пацієнтів, і для їх лікаря, коли такі сталі напади болю, який до цього «не звертав уваги» на будь-які спроби його сучасного лікування та приборкання, повністю зникали після лікування вогнища хронічної бактеріальної інфекції у нирках, що підтверджувало токсичний характер його походження.

Майже усі дорослі хворі на СХБІ (2246/2340 або 96 %) відмічали різнобічні порушення сну: труднощі засипання, неможливість заснути навість після важкої фізичної праці або тривалого спортивного навантаження, не міцний нічний сон, надраннє пробудження з неможливістю знову заснути або ранкову млявіть при пробудженні, коли «очі не розплющуються» і «повіки наче склеєні», непереборну денну сонливість (пряма мова чоловіка 37 років: «йду по вулиці, 12 година дня, відчуваю, що засинаю, очі самі по собі заплющуються, міркую: хоч на асфальт ляжу, хоча б на декілька хвилин, тільки щоб заснути»). Іноді навпаки – тривалий повноцінний нічний сон, що не приносив відчуття відпочинку, відновлення, свіжості та бадьорості («прокидаюсь ранком – а сил вже нема»). Майже три чверті дорослих (1755/2340 або 75 %) характеризували свій стан як «життя у ліжку»: коли людини не мала ніякого природнього бажання покидати вранці ліжко, комфортніше почувала себе у горизонтальному положенні, з мінімумом фізичних навантажень, постійно перебуваючи начебто у стані напівдрімоти. Хоча зазвичай такий стан не тривав довічно і через деякий час міг сам по собі або слабшати, або навіть повністю минати. Серед дітей шкільного віку незначні порушення формули сну зустрічалися значно рідше: їх відмічали тільки 191 (870) або 22 % школярів, серед яких 61/870 дитина (7,0 %) називали свій стан «життям у ліжку». Майже в третині випадків (61/191 або 31,9 %) батьки підлітків погоджувалися з тим, що поведінка їх чад відповідала їх уявленням про свій стан.

Одним з типових проявів СХБІ, що часто домінував у клінічній картині захворювання, ставало порушення температурного гомеостазу організму. Більше ніж у половини дітей та у двох третин дорослих хворих на СХБІ (серед дорослих – 1778/2340 або 76 %, дітей шкільного віку – 565/870 або 65 %, дітей у віці від 3-х до 7 років – 398/750 або 53 %, перших 3-х років життя – у 243/540 або 45 %) виникав затяжний щоденний субфебрилітет, зазвичай з періодами тимчасової нормалізації температури (частіше перед сном та з ранку). Такий субфебрилітет викликав навіть більше, ніж фізичні страждання, постійну психологічну втому: у зв’язку з невстановленою причиною його виникнення, він сам по собі призводив особливо вразливих пацієнтів до повної знемоги, примушуючи їх кожний час знову і знову хапатися за градусник. Намагання лікаря, збентеженого відсутністю вагомих причин для виникнення такого впертого затяжного субфебрилітету, пояснити температуру загальними фразами про «порушення в центрі терморегуляції у головному мозку» або «термоневрозом» зазвичай не викликало у пацієнтів довіри і змушувало їх шукати іншу більш правдоподібну причину цього стану. Багатьом пацієнтам у якості причини виникнення субфебрилітету називали наявність у них хронічного тонзиліту. Дуже часто, особливо після виділення у них з горла золотистого стафілококу та повної неефективності лікування антибіотиками, з метою позбутися підвищеної температури рекомендували видалення мигдаликів, «бо іншого шляху немає». Та дарма: геть не потрібна у цих випадках тонзилектомія «у зв’язку з субфебрилітетом», з усіма можливими небажаними наслідками хірургічного втручання, була проведена 120/2340 (5,1 %) дорослим та 55/870 (6,3 %) школярам. Та із зрозумілих причин це майже не мало позитивного клінічного впливу на температуру, яка зберігалася після операції у 114/120 (95,0 %) дорослих та у 51/55 (92,7 %) дітей. 

Але існував, на жаль, і більш фізично виснажливіший варіант порушення температури з лихоманкою, який ми спостерігали у 562 (2340) дорослих пацієнтів (24 %) та більше ніж у третини дітей: у віці до 3-х років – у 295 (540) або 38 %, у дошкільному віці – у 263 (750) або 35 % та у шкільному віці – у 253 (870) або 29% і називали фебрильною атакою. У цих випадках, які ми майже у 1,2-1,5 рази частіше спостерігали у дітей, ніж у дорослих, як говорять «на рівному місці» без усяких попереджень та повідомлень від зовнішньо здорового організму, температура критично швидко сягала зазвичай 39-40 °С. Лихоманка у більшості випадків трималася від 1-2 до 5-7 діб, та була клінічно майже моносимптомною: тільки інколи дорослі пацієнти відмічали нетривалий супутній головний біль, невеликий озноб, відчуття жару, біль у м’язах. Діти могли геть не помічати високу температуру, продовжуючи свої дитячі ігри та забави. Лихоманка зазвичай носила переміжний інтермітуючий характер зі зниженням протягом доби температури до норми і новим підвищенням, тільки в окремих випадках – ремітуючий або послаблюючий з добовою зміною у межах 1 °С, яка, однак, не знижувалася до норми. Про таку температуру можна було казати, що вона приходила без об’явлення війни та уходила без об’явлення капітуляції. Лихоманка при нефродисбактеріозі та СХБІ зазвичай погано піддавалася впливу жарознижуючих препаратів та майже не реагувала на застосування антибіотиків, що і зрозуміло – бо вона переважно носила не запальний, а токсичний характер.

В деяких непоодиноких випадках (у 70/2340 дорослих або 3% та 25/2160 дітей або 1,1 %, сумарно - у 95/4500 або 2,1 % випадках захворювання на СХБІ) висока лихоманка на рівні 38-40 °С безперервно щоденно трималася на протязі від 1 до 3 місяців (в окремих випадках – декілька років), що призводило до значного фізичного та емоціонального виснаження та вже потребувало виключення онкологічних, аутоімунних та системних захворювань, ВІЛ/СНІДУ та інших прогностично небезпечних діагнозів.

Майже у всіх хворих на синдром хронічної бактеріальної інтоксикації дорослих (1849/2340 або 79 %) та у більшості дітей (у шкільному віці – у 592/870 або 68 %, у дошкільному – у 428/750 або 57 %, у дітей перших 3-х років життя – у 189/540 або 35 %) під очами з’являлися інтоксикацій тіні - темні кола з різним радіусом від незначних до майже, як казали самі хворі, на пів обличчя, різної інтенсивності забарвлення, майже у половини випадків – з додатковою припухлістю та набряками під очима. При цьому на запитання лікаря, коли їх вперше помітили, відповідь у більшості пацієнтів була приблизно однаковою: або «з дитинства», або «це спадкове: таке є і у моєї мами» (чи батька). Інколи пастозність та набряки під очима у хворих на СХБІ були настільки виражені, що змушували пацієнток навіть звертатися до косметологів. От що розповіла молода жінка 33 років, якій у нашій клініці був встановлений діагноз СХБІ на тлі нефродисбактеріозу з розвитком хронічного пієлонефриту, про свою зустріч з таким «фахівцем»: «Лікар оглянув мене і сказав, що в мене «грижі під очима», які необхідно видаляти шляхом пластичної операції». 

Одним із типових зовнішніх проявів інтоксикаційного впливу на організм хворих на СХБІ ставала амімія, яку частіше відмічали у дорослих (1427/2340 або 61 %) та у дітей шкільного віку (279/870 або 32%), і значно рідше – у дітей від 3-х до 7 років (38/750 або 5 %). Раніше веселі, привітливі, завжди з посмішкою та грою різних емоцій на обличчі люди начебто надягали або скорботну, або байдужу, або трагічну (як у Пʼєро із казки про Буратіно) маску. Обличчя постійно залишалася малорухомим і більше не відображало жодних емоцій або якихось почуттів. Могло скластися враження, що таку людину зовсім не цікавить все, що відбувається навколо, і все їм байдуже. Бо вона начебто знає чи відчуває щось таке, що іншим невідомо. Великих зусиль доводилось докладати лікарю в результаті довготривалої розмови з таким пацієнтом, який, блукаючі по колу від кабінету до кабінету, вже втратив віру у лікарів та медицину взагалі, викликати хоча б якусь зміну у виразі обличчя, а тим більше – навіть маленьку посмішку краєчком рота. От як прокоментував один із наших пацієнтів, публічна людина, який хворів на СХБІ майже 3 довгих роки, те, що відбувалося з його обличчям до та після лікування: «Лікарю, я за останній рік хвороби майже жодного разу не посміхнувся, так мені було погано, такий я був знесилений. Хоча раніше моя посмішка була моєю візитівкою, за якою мене пізнавали. Дякую за те, повернули мені не тільки посмішку, але й моє справжнє життя».

У цьому стані важкої інтоксикації більше половини дорослих пацієнтів (1217/2340 або 52,0 %) починали швидко втрачати вагу, при цьому маса тіла могла зменшуватися за короткий термін на протязі 3-6 місяців від 4-5 кг до, інколи, 15-20 кг. Зрозуміло, що коли таке швидке схуднення додатково поєднувалося ще з субфебрильною чи, ба більше, з фебрильною лихоманкою та загальним знесиленням, це не додавало пацієнтам наснаги і у них відповідно з’являлися різноманітні фобії, насамперед локально невизначеного онкологічного захворювання, та страх смерті. Це тільки підсилювалося відсутністю будь-якого більш-менш зрозумілого діагнозу, який би пояснював людині походження та причини її жахливого фізичного та психічного стану.

Треба окремо зазначити, що майже 90 % (2105/2340) дорослих пацієнтів з СХБІ, у яких домінували як клінічні прояви впливу токсинів загально токсичної дії так і токсинів іншої спрямованості, тривалий час не мали певного діагнозу. Їм послідовно лікували вірус Епштейна-Барр, токсоплазмоз, глисти, нестачу вітамінів, проводили імуномодуляцію та імунокорекцію, тощо, але все марно – недужі залишалися недужими. Ці хворі з СХБІ нагадували недоглянуту дитину із сімома няньками (ту, що без ока): кожен фахівець симптоматично лікував свій діагноз, але загальний стан хворого, на жаль, після цього майже не поліпшувався. Багато хворих присвячували роки життя та витрачали останні сили, яких і так було обмаль, на пошуки свого правильного діагнозу та свого лікаря. Як казав один наш пацієнт (Саша, 33 років): «лікарю, я всім набрид зі своїми скаргами та за два роки у пошуках діагнозу обійшов у Києві майже всіх лікарів, багатьох – по декілька разів», потім на мить замислився і сумно додав: «ні, мабуть помилився: я ще не був у патологоанатома». Такий гіркий гумор.

Пацієнти з СХБІ, на жаль, зазвичай опиняються у потрійному тупику: спочатку у діагностичному – не має правильного діагнозу, потім у терапевтичному - лікування не допомагає, а потім і у життєвому – я молодий (молода), гарний, успішний помираю від якоїсь невідомої хвороби, що поглинає мене, і ніхто не може мені допомогти. Така гірка правда. Та кожен шукає свій вихід з цього безвихідного становища. Хтось починає активно та наполегливо ходити до різних лікарів в пошуках діагнозу, хтось сам ставить собі цей діагноз та сам «призначає» лікування. А хтось, невзмозі нічого вдіяти, наче завмирає, нічого не робить, смиренно очікуючи негативного «фіналу». От як одна мати переповідала відповідь лікаря, який намагався «заспокоїти» невтішну жінку після її зауважень про дуже поганий та важкий стан її єдиного сина: «Не хвилюйтеся, жіночко, якщо б було щось серйозне, ваш син давно б помер». Так, зазвичай від цього не вмирають, але й життям ці щоденні муки назвати не можна. Бо токсини при СХБІ отруюють не тільки організм людини, але і саме життя.

Це не кінець. Далі ще буде. 

Висновки.

1. На підставі клінічного спостереження та лабораторного обстеження в 2009-2020 роках 4500 недужих дітей (2160 або 48 %) та дорослих (2340 або 52%) сформульоване та приведене клінічне та термінологічне тлумачення таких нозологічно окремих діагнозів та патологічних станів як синдром хронічної бактеріальної інтоксикації, нефродисбактеріоз, фебрильна атака та больова атака.

2. З попередньо встановленим діагнозом синдром хронічної втоми до клініки звернулася майже третина дорослих, яким після обстеження у клініці він був змінений на СХБІ. Серед 2340 хворих на СХБІ дорослих не менше 4 головних клінічних симптомів, необхідних для встановлення діагнозу СХВ, у різних комбінаціях були виявлені у всіх 100 % випадків, 5 – у 2153 (92 %), 6 – у 1849 (79 %), 7 – у 1732 (74 %) та усі 8 – у 1240 (53%). Це могло з великою вірогідністю свідчити про те, що у звичайних умовах усім цим хворим мав би бути встановлений раніше відомий діагноз СХВ з невизначеною етіологією походження.

3. Клінічні прояви впливу токсинів бактерій (хронічне вогнище яких утворилося в нирках) на організм людини у випадках розвитку СХБІ умовно розподіляли на наступні групи симптомів, синдромів та патологічних станів, клінічно поєднаних ураженнями окремих органів та систем: загально токсичні, а також переважно нейротропні, включаючи периферичні невропатії (сенсорні, рухові, вегетативні та вазотропні, автономні), деякі інші та нейралгічні, окремо - психотропні, дерматотропні, артроміотропні та офтальмотропні.

 4. З урахуванням вищенаведеної направленості дії токсинів при СХБІ та розвитку відповідних клінічних симптомів, синдромів та патологічних станів, яких було нараховано назагал більше 70, вони були поєднанні в окремі групи та створена загальна зведена таблиця клінічних проявів синдрому хронічної бактеріальної інтоксикації у дорослих (2340/4500 або 52 %) та дітей (2160/4500 або 48 %) у віці до 3-х років (540/2160 або 25 %), від 3-х до 7 років (750/2160 або 34,7 %) та від 7 до 14 років (870/2160 або 40,3 %), а також наведені клінічні прояви токсинів загально токсичної дії, що викликали найбільш типові симптоми цього захворювання.

 Колл-центр клиник:

+38 (044) 363-87-51,
+38 (093) 951-87-51,
+38 (097) 951-87-51.