Кон'юнктивіти, кератокон'юнктивіти

Локальні ІННОВАЦІЙНІ ПРОТОКОЛИ

обстеження і лікування в клініці «Вітацелл» і «Клініці Маркова»

Протокол №16. Кон'юнктивіти, кератокон'юнктивіти.

Інфекційне ураження слизової оболонки ока (кон’юнктиви) може бути вірусної, бактеріальної або токсичної природи за рахунок ендогенного ураження (що викликають токсини бактерій при наявності в організмі вогнищ хронічної бактеріальної інфекції насамперед – в нирках). Найбільш поширені та вивчені вірусні та бактеріальні (гнійні) кон’юнктивіти; кон'юнктивіт, викликаний впливом токсичних речовин екзогенного походження, носить назву токсичний кон'юнктивіт. Розвиток такого виду кон'юнктивіту відбувається в результаті характерної реакції організму людини на вплив певних хімічних речовин (наприклад, лаки, різні хімічні реактиви, промислові пари, фарби і багато іншого). Відомості про токсичний кон’юнктивіт ендогенного походження в медичній літературі раніше були відсутні.

Кон'юнктива переходить в епітелій рогівки, тому в більшості випадків запалення з неї переходить на рогову оболонку. Кератокон'юнктивіт – це ураження не тільки кон'юнктиви, але і поширення процесу на рогівку ока з різним ступенем  глибини її руйнування. Ця хвороба є однією з найбільш поширених серед всіх очних захворювань. Пояснюється це тим, що кон`юнктива має високу реактивність - швидко і легко реагує на екзогенні та ендогенні фактори впливу. Деякі види кератокон`юнктивітів можуть бути дуже заразними. За характером протікання патологічного процесу виділяють гострий і хронічний кератокон`юнктивіт.

Вірусні кон’юнктивіти та кератокон`юнктивіти.

Серед вірусних кон’юнктивітів найбільш поширенні герпетичні ураження слизової оболонки ока та рогівки, хоча можливе розвинення аденовірусних кератокон'юнктивітів, гострих кон’юнктивітів у хворих на кір, краснуху та при деяких інших вірусних захворюваннях.  

та/або кератокон`юнктивітурозвивається внаслідок реактивації хронічної герпетичної інфекції в організмі носія вірусу як самостійне захворювання або в наслідок рецидивного перебігу лабіального герпесу. Захворювання протікає у вигляді герпетичного кератиту або гострого розлитого кон`юнктивіту. Викликає герпетичний кератокон`юнктивіт вірус простого герпесу 1 типу (HSV 1), але в окремих поодиноких випадках можлива етіологічна роль і вірусу генітального герпесу (HSV 2), що треба враховувати при проведенні діагностичних досліджень. Первинне проникнення в організм вірусу простого герпесу дуже рідко призводить до виникнення кон`юнктивіту та/або кератокон`юнктивіту.

Захворювання кератокон'юнктивітом може бути як двостороннім, так і уражати одне око особливо при рецидивному перебігу. Тяжкість ураження при двосторонньому процесі за звичай асиметрична – одне око страждає в більшій мірі. Хворі скаржаться на «пісок в очах», свербіж, біль, світлобоязнь, почервоніння ока, сльозотечу - що може свідчити про приєднання кератиту. Може додатково розвинутися субкон'юнктивальний крововилив, фолікулярна реакція. Запалення починається з кон'юнктивіту, ураження рогівки приєднується через 5-15 днів у вигляді помутніння, яке має специфічний вигляд, тому його ще називають «деревовидний кератит». Наступним етапом розвитку герпетичного кератиту є швидке утворення виразок рогівки, що спричиняє хворому нестерпний біль та додаткові страждання.  

Лабораторне підтвердження діагнозу герпетичного ураження очей включає ІФА-обстеження крові на наявність антитіл класів IgM та IgG до вірусу простого герпесу (бажано окремо – до HSV 1 типу та HSV 2 типу) та додаткове ПЛР-обстеження крові і сльози (або змиву з кон’юнктиви фізіологічним розчином) на наявність вірусу. Бажано також визначення рівня імунної відповіді (імунограма) задля урахування при лікуванні можливого розвинення рецидивного герпесу на тлі певної імунної недостатності. Хоча дуже часто стандартні методи обстеження імунної системи не виявляють якихось відхилень і герпетичний кератокон'юнктивіт виникає у хворих з нормальним і навіть підвищеним її рівнем. В лікуванні герпетичного кератокон'юнктивіту використовують противірусні препарати та проводять імунізацію герпетичною вакциною.

Використання при вірусному ураженні очей антибіотиків загальної або місцевої дії (краплі, мазі насамперед з левоміцетином), що відбувається сьогодні майже у всіх випадках звернення хворих за медичною допомогою, відповідно до існуючих міжнародних протоколів лікування таких станів, з профілактичною метою не бажано. Слизова оболонка очей, яка і так частково втратила свою захисну бар’єрну функцію проти вірусної інфекції, після використання антибіотиків геть втрачає можливість супротиву подальшого поширення її ураження та регенерації.

Але у деяких хворих існує реальний ризик приєднання до вірусної інфекції додатково бактеріальної з загрозою розвитку вже гнійного запального процесу ока (язва рогівки, гіпопіон, ендофтальм, ірідоцикліти), що може мати не менш загрозливі наслідки для здоровʼя хворого, ніж герпетичне ураження ока. Тому, памʼятаючи про це, офтальмологічний огляд пацієнта з вірусним ураженням конʼюнктиви та рогівки, який отримує адекватну противірусну терапію, треба проводити щодня і навіть інколи двічі на день, щоб при перших ознаках приєднання бактеріальної інфекції додатково до противірусного лікування призначати антибіотики широкого спектру місцевої та загальної дії. Крім того, враховуючи, що головним бактеріальним мікстом, що може приєднатися до вірусного процесу, є ендогенна стафілококова інфекція (St. aureus, що постійно персистує на слизових оболонках носу і глотки майже у кожної людини, навіть у клінічно здорової) має сенс з перших днів лікування пацієнтів з вірусними кератоконʼюнктивітами додатково не очікуючи ознак приєднання бактеріальної інфекції з превентивною метою призначати імунізацію стафілококовою вакциною. При цьому жодним чином, на відміну від призначення антибіотиків, не порушуючи захисні та регенеративні властивості слизових оболонок, рогівки та інших тканин ока, а навпаки – тільки підвищуючи місцевий імунітет.   

Гнійні кон'юнктивіти.

Поверхню кон'юнктиви населяють безліч бактерій, які не є патогенними. Етіологія бактеріальних кон'юктивітів різноманітна: домінує стафілококова інфекція (St. aureus), в окремих випадках можливе розвинення стрептококових, ентеробактерних (викликаних кишковою паличкою, клебсієлою, протеєм та іншими ентеробактеріями), ентерококових, псевдомонадних (синьогнійних), хламідійних, гонококових уражень слизової оболонки ока. Можливе також додаткове ураження рогівки ока з розвитком бактеріального кератокон'юнктивіту. Інфекції, що є патогенними для кон'юнктивальної порожнини, як правило, мають ендогенне походження з гематогенним, лімфогенним або контактно-побутовим шляхом ураження. В окремих випадках інфікування може мати екзогенне (зовнішнє) походження шляхом занесення мікроорганізмів через пальці, засоби гігієни, внаслідок травми ока, через недостатньо продезінфіковані офтальмологічні інструменти та т.ін. Додатковими факторами, що сприяють розвитку гнійного кератокон'юнктивіту, можуть бути порушення слізної плівки, порушення моргання, потрапляння сторонніх тіл - смітинок, порошинок, інших механічних ушкоджень, носіння контактних лінз та ін. Гнійні кон’юнктивіти супроводжуються рясними мутними кольоровими жовто-сіро-зеленими виділеннями з кон'юнктивального мішка, склеюванням країв повік до такого стану, коли вранці очі геть неможливо розплющити через засихання гнію на віях, набряком кон'юнктиви (хемоз).

Дуже схильні до розвитку гнійних, насамперед стафілококових блефарокон'юнктивітів, пацієнти з імунодефіцитними станами, викликаними вірусом імунодефіциту людини або онкологічні хворі після масивних курсів хіміо- та променевої терапії. Таким хворим бажано призначати превентивні курси імунізації стафілококовою вакциною Стафіло-Примавак не очікуючи появлення гнійних ускладнень, в тому числі - офтальмологічної локації.

Найчастіше гнійні кон'юнктивіти у дітей, особливо у віці до 5-7 років, викликає золотистий стафілокок на тлі вогнища хронічної стафілококової інфекції з частими застудними захворюваннями, хронічними або часто рецидивними нежиттю, аденоідітом, ангінами, отитами, бронхітами, стоматитами та т.ін. Значно рідше стафілококове ураження очей виникає внаслідок додаткового гострого ураження організму цією інфекцією. Якщо збудником коньюктівіту є стафілокок, то зазвичай призначається антибактеріальна терапія місцево у вигляді очних крапель і мазей та системно з прийомом антибіотиків, що в більшості випадків дає лише тимчасовий ефект з подальшим швидким або більш відтермінованим розвитком рецидиву кон'юнктивіту.

Кон'юнктивіт, викликаний синьогнійною паличкою (псевдомонадний кон'юнктивіт) розвивається дуже швидко і гостро внаслідок свіжого зазвичай внутрішньолікарняного інфікування та вимагає якнайшвидшого лікування. У хворих спостерігаються рясні виділення гною, набряк повік, роздратована і пухка слизова оболонка ока. При відсутності адекватного лікування інфекція легко вражає рогівку і провокує виникнення її виразки (розвинення кератокон'юнктивіту), що може призвести до втрати зору. Лікування синьогнійного кон’юнктивіту проводиться за допомогою антибактеріальних препаратів та обовʼязкового одночасного призначення бактеріальної моновалентної псевдомонадної вакцини Псевдо-Примавак. При ураженні рогівки також призначається системна та місцева кортикостероідна терапія та препарати проти алергії і запалення. 

Гнійний гонококовий та хламідійний кон'юнктивіти, що сьогодні скоріше можливо віднести до казуїстичних випадків, підтвердженні лабораторним шляхом та з обовʼязковим урахуванням епідеміологічного анамнезу, у дорослих та дітей лікують відповідно до існуючих протоколів з системним та локальним використанням антибактеріальних, імуностимулючих та препаратів з регенеративними властивостями.

Токсичні кон’юнктивіти ендогенного походження. 

В деяких випадках кон'юнктивіти носять не гнійний характер, але і вірусну природу їх виникнення довести теж не можливо. Найчастіше такі кон'юнктивіти мають токсичну природу і виникають за рахунок ураження слизової оболонки ока ендогенними токсинами бактерій при наявності в організмі вогнищ хронічної бактеріальної інфекції насамперед – в нирках. При цьому вогнище бактеріальної інфекції в нирках може бути як маніфестне (пієлонефріт), так і клінічно локально безсимптомне (нефродисбактеріоз), що буває навіть частіше. Дослідити таке локально безсимптомне вогнище в нирках можливо тільки при проведенні бакпосівів сечі і бажано - теплої сечі тричі (кожного ранку три дні поспіль), що підвищує вірогідність виявленні бактеріальних уринокультур у випадках відсутності запалення в нирках при нефродисбактеріозі в 2,5-2,7 разів. Головними збудниками вогнища хронічної бактеріальної інфекції в нирках є ентерококи (родина Enterococcaceae) та кишкові бактерії: кишкова паличка, ентеробактери, клебсієли, протеї та ін. (родина Enterobacteriaceae). Додатковими збудниками нефродисбактеріозу можуть виступати також стафілококи (золотистий та гемолізуючий) та стрептококи (рідше).

ОТРИМАТИ КОНСУЛЬТАЦІЮ

 Колл-центр клінік:

+38 (044) 363-87-51,
+38 (093) 951-87-51,
+38 (097) 951-87-51.