обстеження і лікування в клініці «Вітацелл» і «Клініці Маркова»
Протокол №9. Гостра та хронічна стафілококова інфекція (гостра стафілококова інфекція у новонароджених, рецидивні гайморити, отити, гнійні ураження шкіри та підшкірної клітковини: ячмені, фурункули, гідраденіти, панариції, пароніхії, піодермія та ін.).
Загальна інформація. Золотистий стафілокок (St.aureus) є однією із найрозповсюдженіших інфекцій соціуму, зараження якою відбувається у кожної дитини та дорослого при спілкуванні з іншими людьми або при перебуванні в приміщенні, де сформувалося вогнище хронічної стафілококової інфекції, повітряно-крапельним шляхом, через інфіковане повітря, з пилом. Кожне немовля інфікується стафілококом у перші 5-7 днів свого життя, а подальшій перебіг цієї інфекції залежить від стану загального та місцевого імунітету дитини, а також від вірулентності штамів стафілококу, особливо при суперінфекції. Основне вогнище хронічної стафілококової інфекції формується в носоглотці, а саме в мигдаликах та додаткових пазухах носу. Крім того, стафілокок може жити будь-де на шкірі, в підшкірній клітковині та практично на усіх слизових оболонках. Рівень постійного інфікування в популяції людей складає 100 %, при цьому приблизно 75 % вразливі до цієї інфекції, а ще 25 % (зазвичай серед тих, хто не приймав антибіотики) - природньо стійкі до стафілокока. Але «здорового носійства» цієї інфекції не буває: раніше або пізніше при ослабленні захисних сил організму або місцевого імунітету мікроб «піднімає голову» і викликає різні клінічно маніфестні захворювання гнійного характеру, аж до таких, що супроводжуються зараженням крові (сепсисом). Тому усі клінічні прояви стафілококової інфекції у немовлят після 6 місяців життя, у дітей старшого віку та дорослих зазвичай є проявом хронічного інфікування, яке деякий час залишалося клінічно безсимптомним.
Висока патогенність золотистого стафілококу пов'язана з трьома факторами:
По-перше, мікроорганізм має високу стійкість до антисептиків і факторів зовнішнього середовища (витримує кип'ятіння протягом 10 хвилин, висушування, заморожування, етиловий спирт, перекис водню, за винятком «зеленки»).
По-друге, золотистий стафілокок виробляє ферменти пеніциліназу і лидазу, що робить його захищеним майже від всіх антибіотиків пеніцилінового ряду і допомагає розплавляти шкірні та підшкірні покриви, в тому числі і потові залози, і проникати вглиб організму.
А, по-третє, мікроб виробляє ендотоксин, який призводить як до харчового отруєння, так і синдрому загальної інтоксикації організму, аж до розвитку інфекційно-токсичного шоку.
Слід зазначити, що після зараження і захворювання імунітет до золотистого стафілококу формується дуже погано і людина може хворіти довгий час - роками, десятиріччями і навіть все життя особливо після зазвичай шкідливого використання антибіотиків (найчастіше - неодноразового) для безтямного «лікування» стафілокока в умовах, коли зараження відбувається щоденно знову і знову. Єдиний шлях «перемогти» стафілокок - сформувати стійкий інколи довічний імунітет проти цієї інфекції шляхом використання з лікувальною або профілактичною метою імунізації стафілококовою вакциною.
Інколи проблему хронічного гнійного запалення, що викликає стафілокок, даремно намагаються вирішити хірургічними методами шляхом видалення хворих органів по принципу: немає органу – немає проблеми. З усією категоричністю треба зауважити, що ніколи хірургічні методи лікування стафілококу тобто своєрідна «гільйотина як метод лікування», не дозволяли і не дозволять перемогти хронічні гнійні бактеріальні захворювання: ані видалення мигдаликів при хронічному тонзиліті, ані аденоїдів при хронічній стафілококовій інфекції носоглотки, ані повторні видалення кіст або поліпів пазух носа при хронічному гаймориті, ані видалення халязиона при рецидивних ячмінях, ані видалення бартолінової залози при рецидивному бартолиниті, ані відрізання крайньої плоті при рецидивному баланопоститі та т.ін. Такі операції дітям та дорослим інколи повторюють по декілька разів, бо аденоїди, кісти та поліпи наростають знову і знову. Це нагадує якесь лікарське запаморочення, своєрідний театр абсурду: батьки дитини або доросла людина за свої ж кошти, які вони сплачують за лікування, фактично отримують катування та інколи – довічні страждання. Бо стафілокок в неімунному організмі все одно знайде інше місце щоб викликати гнійне запалення, тобто для хвороби з іншою назвою, яка буде такою же болючою та нестерпною.
Велику небезпеку золотистий стафілокок представляє для новонароджених, особливо для тих, що знаходяться в пологовому будинку. Саме в лікарнях надвисока концентрація даного мікроба в навколишньому середовищі, що пов’язане з порушеннями правил асептики і стерилізації інструментів та поширеним носійством стафілококу серед медперсоналу.
Клініка.
Гостра стафілококова інфекція у новонарождених:
Омфаліт
Ураження стафілококом пупкової ранки, яке супроводжується набряком пупкового кільця, гнійними виділеннями з рани. При залученні в процес пупкової вени прощупується щільна і потовщена вена. Також спостерігається гіперемія, яка поширюється вгору, в сторону грудини. Стан немовля на межі або септичний.
Дакріоцистит
Дакріоцистит новонароджених - це офтальмологічне захворювання, яке викликане зазвичай золотистим стафілококом та супроводжується непрохідністю носослізного каналу і характеризується гнійним запаленням слізного мішка. При дакріоциститі у новонароджених спостерігається набряк в області слізного мішка, затримка сльози в ураженому оці, а також виділення гною зі слізної точки при натисканні на внутрішній куточок ока.
Піодермія голівки новонародженого
Піодермія - інфекційне захворювання, яке має тривалий характер перебігу, що залежить від глибини проникнення мікробів у шкіру. Частіше спостерігають піодермію голівки, але вона може виникнути і на інших частинах тіла дитини. Починається піодермія з появи ділянок почервоніння на шкірі, які досить швидко переходять в пухирці, заповнені гноєм. Коли вони лопаються, на їх місці утворюються скоринки. З часом вони можуть зникати без сліду. Якщо пустити перебіг піодермії на самоплив, дрібні гнійники суцільним шаром можуть покривати голівку дитини, переростати у фурункули, що вже може призвести до виникнення абсцесу або навіть флегмони. У дитини шапочка та навіть подушка стають мокрими від гнію, що просочується, може розвинутися гарячковий септичний стан та інші побічні ускладнення.
Гнійний кон'юнктивіт, кератокон`юнктивіт, блефарит, пневмонія, абсцес, флегмона та інші гострі гнійно-запальні захворювання.
Гострі харчові отруєння (спорадичні та масові).
Хронічна стафілококова інфекція.
Ураження шкірних покривів та слизових оболонок:
Стафілострептодерміята стафілопіодермія (велика група дерматологічних захворювань, що характеризуються гнійним або гнійно-некротичним запаленням волосяних фолікулів, апокрінових і сальних залоз).
Псевдофурункульоз – гнійне ураження потових, а не сальних залоз з формуванням щільних, червоного кольору болючих вузликів в шкірних складках (скупчення потових залоз), які потім нагноюються.
Везикулопустульоз характеризується утворенням бульбашок з рідким гнійним вмістом, які мимоволі розриваються і на їх місці утворюється скориночка.
Ексфоліативний дерматит (хвороба Ріттера), або бульозна форма гострої стафілодермії, або «синдром ошпареної шкіри» - характеризується утворенням великих міхурів від 1-2 см до 10-15 см з прозорою або мутною рідиною, що з вигляду нагадують опіки, потім шкіра злущується і формуються незахищені рани.
Абсцес - ураження глибоких шарів шкіри з видимим почервонінням і ущільненням з подальшим формуванням порожнини, яка містить гній.
Флегмона - в процес крім шкірних покривів втягується підшкірна клітковина, яка нагноюється.
Гангрена (здебільшого – кінцівок, рідше - тулуба).
Парапроктит (параректальний абсцес) - гостре або хронічне гнійне запалення параректальної клітковини, яке частіше зустрічається у дорослих чоловіків і є одним з найчастіших проктологічних захворювань (20-40% всіх хвороб прямої кишки). Помилково існує поширена і домінуюча думка, що «парапроктит викликається змішаною мікрофлорою, але переважне значення має E.coli.». Клінічний досвід більш як 40 років спостереження і лікування цього захворювання безальтернативно свідчить про те, що 100 % парапроктитів викликає саме St.aureus. E.сoli, яку хоча її і найчастіше серед інших ентеробактерій знаходять при бактеріологічному обстежені виділень із свищевих ходів, є лише супутньою флорою (з урахування місця розташування свища біля анусу).
Бартолініт - інфекційно-запальний гнійний процес в великій (бартолінієвій) залозі передодня піхви.
Панарицій (народне - волосся, волосінь кістки, пальця) - гостре гнійне запалення тканин пальців рук і, рідше, пальців ніг в результаті дрібних пошкоджень (скалка, укол, манікюр і т.п.).
Пароніхій - запалення складки шкіри навколо нігтя, яка називається нігтьовим валиком.
Трофічні язви (здебільшого нижніх кінцівок).
Ячмені (hordeolum) - гостре гнійне запалення волосяного мішечка вії або сальної залози Цейса, яка розташовується близько цибулини вій. Існує також т. н. внутрішній ячмінь, коли запалюється часточка мейбомієвої залози. Симптоми обох форм – локалізоване («точкове») гнійне запалення і набряк по краю повік, почервоніння, болючість.
Халязіон - (грец. Χαλάζιον - градинка, вузлик, затвердіння) - хронічне (на відміну від ячменю) проліферативне запалення краю вії навколо мейбомієвої залози і хряща вії, яке з'являється при закупорці вихідного каналу залози і скупчення в ній гнійної рідини.
Гнійне ураження слизової оболонки очей та повік з розвитком кон'юнктивіту, кератокон'юнктивіту, гіпопіона, блефориту зі світлобоязню, сльозотечею, гнійним виділенням з очей, набряком та злипанням повік).
Інше.
Ураження органів носоротоглотки:
Риніт - почервоніння та набряк слизової оболонки носу з рясними гнійними виділеннями.
Ларингіт та ларинго-трахеїт з можливістю розвитку (особливо у дітей дошкільного віку) ложного крупу – стенозу гортані.
Рефлекторний кашель (інколи - кашлюкоподібний), частіше спостерігається у дітей, не повʼязаний із запальними процесами в носоглотці та/або в дихальних шляхах і зазвичай має токсичне походження за рахунок подразнення слизової оболонки задньої стінки глотки та трахеї бактеріальними токсинами; носить впертий довготривалий характер та майже не піддається звичайним методам лікування.
Інфікування бронхів і легень, що призводить до розвитку гострих бронхіту та/або пневмонії, які, зазвичай, протікають поєднано з фарингітами, ринітами, трахеїтами.
Хронічний обструктивний бронхіт з бронхо-обструктивним синдромом та хронічна пневмонія.
Бронхіальна астма.
Вторинна бактеріальна інфекція при муковісцидозі.
Ураження сечовивідних шляхів
Хоча слизові оболонки сечовивідних шляхів не є улюбленими для стафілокока (так, як носоглотки) в деяких випадках стафілококи стають домінуючою на цій території інфекцією, викликаючи уретрити, цистити, нефродисбактеріоз та пієлонефрит. Характерні симптоми: прискорене і хворобливе сечовипускання, у випадках розвитку пієлонефриту - біль у ділянці нирок, висока температура. В аналізах сечі визначають білок, велику кількість лейкоцитів, бактерії, при бактеріологічному обстеженні мазків та/або сечі висівається золотистий чи гемолітичний стафілокок. Але треба зауважити, що ніколи ураження сечостатевої системи не бувають моноетіологічними: навіть коли висівається стафілокок як домінуюча на певний час бактерія, на тих же слизових оболонках завжди присутні ентеробактерії та ентерококи, для яких ця територія є більш «улюбленою».
Ураження статевих органів
Захворювання жіночих статевих органів (кольпіт, цервіцит, ендометрит, оофаліт, аднексит).
Захворювання чоловічих статевих органів (баланопостит, уретрит, простатит, уретропростатит).
Дисбактеріоз кишківника
У дітей грудного віку стафілокок дуже часто виступає головним чинником розвитку порушення мікробного балансу (біоценозу) кишківника. У дітей після 3-х років життя стафілокок частіше вже відіграє другорядну роль у розвитку дисбактеріозу. Зазвичай стафілокок потрапляє в кишківник із носоглотки дитини, яка має клінічні проблеми, повʼязані з цими слизовими оболонками або ще на доклінічному етапі носійства стафілокока в носі та горлі.
Ураження кісток і суглобів
При інфікуванні кісток і суглобів розвиваються гнійні артрити та/або остеомієліт, який може бути гострим чи (частіше) хронічним, в тому числі – післяопераційні та після пересадки суглобів. В таких випадках стафілокок частіше є ендогенною інфекцією, яка потрапляє в травмовану або післяопераційну ділянку із хронічних вогнищ запалення та/або носійства зазвичай лімфогенним шляхом, хоча можлива і гематогенна дисемінація.
