Быстрая запись на прием
Запись по телефону:
Не смогли к нам дозвониться? Отправьте свой номер, мы Вам перезвоним! (по Украине)
Ваш запрос был отправлен
Результаты анализов
Результаты анализов:
Анализы не найдены
Поиск по сайту
Карта сайта

Локальні ІННОВАЦІЙНІ ПРОТОКОЛИ

обстеження і лікування в клініці «Вітацелл» і «Клініці Маркова»

Протокол №5

Діагноз: урогенітальний дисбактеріоз (для жінок): рецидивні кольпіт, цервіцит, ерозія і дисплазія шийки матки, ендометрит, сальпінгіт, аднексит, цистит, пієлонефрит.


Клінічне та етіопатогенетичне обґрунтування діагнозу.

Урогенітальний дисбактеріоз - це порушення балансу нормальної флори на слизових оболонках сечовивідних та статевих органів, яка там завжди присутня, або поява патогенних бактерій, що передаються статевим шляхом (ІПСШ - хламідії, гонококи, трихомонади), та умовно патогенних (стафілострептококи) і непатогенних кишкових ентеробактерій (кишкова паличка, ентеробактери, протеї, клебсієли, цитробактери, ацинетобактери, морганели та т.ін.), та грибів зазвичай із роду Candida.

Треба зауважити, що непатогенні кишкові ентеробактерії залишаються непатогенними, сімбіотичними та дружелюбними, доки вони знаходяться у кишківнику – середовищі свого філогенетичного перебування в організмі людини. Там вони виконують велику фізіологічну функцію: забезпечують перетравлення їжі та, по суті, - підтримують життя людини. Більше того: якщо в кишківнику знижується кількість або геть зникає якась корисна бактерія, наприклад, кишкова паличка та/або ентерококи, ба більше: просто змінюються їх позитивні природні властивості (напр., з’являється гемолітична кишкова паличка або лактозонегативна - така, що не розщеплює молочні продукти), - виникає гостра необхідність негайного заселення у кишківник нормальної кишкової палички (E.coli) та/або ентерокока (Ent.faecalis) з призначенням відповідних медикаментозних препаратів. Але ті ж самі E.coli та Ent.faecalis на слизових оболонках урогенітальних органів стають майже абсолютними патогенами, навіть гіршими від ІПСШ, таким би мовити жахіттям, що викликають хронічні захворювання, які зазвичай мають тяжкий часто довічний перебіг, перетворюючи іноді життя людини на суцільну пекельну муку.

Треба наголосити, що, з урахуванням багаторічного клінічного досвіду, сьогодні найголовнішими збудниками усіх хронічних захворювань сечовивідних та статевих органів у чоловіків та жінок (більш, ніж 90% усіх випадків!) є саме ентеробактерії, а не, як прийнято рахувати, статеві інфекції. При цьому головним збудником урогенітального дисбактеріозу у жінок є E.coli, а у чоловіків – Ent.faecalis. Такі широко розповсюдженні інфекції, що передаються статевим шляхом, як мікоплазми, уреаплазми та гарднерели також можна розглядати як один із проявів урогенітального дисбактериозу. Вони ніяких симптомів та відповідно захворювань не викликають, не порушують якості статевого життя, не перешкоджають плануванню та виношуванню вагітності, а тому ніякого лікування, тим паче, як зазвичай прийнято, антибіотиками не потребують. В 1999 році ВООЗ виключив мікоплазми та уреаплазми з переліку інфекцій, що передаються статевим шляхом, які потребують лікування. Можна бути впевненим, що найближчим часом до цього переліку треба бути додати ще й гарднерели. 

Клінічними проявами урогенітального дисбактеріозу сечовивідних шляхів є уретрит, цистит, нефродисбактеріоз (бактерільне локально безсимптомне обсіменіння нирок, що передує розвитку хронічного запалення), пієлонефрит. Ураження статевих органів у жінок викликає розвиток кольпіту, цервіциту (як похідне – ерозії та дисплазії шийки матки), ендометриту, сальпінгіту, аднекситу, у чоловіків – баланопоститу, уретриту, простатиту.   

 При ураженні сечовивідних шляхів розвиваються такі характерні симптоми як прискорене або затримане (2-3 рази на добу), хворобливе або просто дискомфортне сечовипускання, біль в животі в області проекції сечового міхура, а при розвитку пієлонефриту - біль у ділянці нирок, можлива висока температура. В аналізах сечі визначають білок, велику кількість лейкоцитів, епітеліальних клітин, слиз, бактерії. У жінок непоодинокі випадки розвитку гемоциститу, коли під час сечовипускання відчувається різкий біль, іноді – до запаморочення, а із уретри с сечею виділяється кров.

Чисельні міжнародні та регіональні протоколи лікування хронічних запальних процесів на слизових оболонках сечовивідних та статевих органів, які по своїй патогенетичній суті більш, ніж в 90% випадків є урогенітальними дисбактеріозами, передбачають на першому місці призначення антибіотиків. Так само, як не можна вилікувати цукровий діабет, призначивши пацієнту цукор по столовій ложці тричі на день, так само не можна вилікувати дисбактеріоз, призначивши антибіотики – препарати які викликають, підтримують та пролонгують цей стан. Тому дуже часто пацієнти з хронічними циститами, пієлонефритами, «молочницею», простатитами, які отримують антибіотики, становляться пожиттєво залежними від такого лікування і вимушені повертатися до нього усе життя. При цьому інтервали між необхідністю знов і знов приймати антибіотик («світлі проміжки» в перебігу захворювання) кожного разу зменшуються, як «шагренева шкіра».

 Цистит - це гнійний запальний процес, який розвивається в слизовій оболонці сечового міхура в результаті бактеріальної інфекції. У жінок цистит може розвиватися в будь-якому віці. Практично кожна друга жінка у своєму житті хоча б раз стикалася з такою проблемою, як цистит. Зазвичай хвороба переходить в хронічну форму і може повторюватися щороку. Як в літньому, так і в молодому віці, частота захворюваності циститом жінок практично однакова. Хоча цистити, які виникли в дитячому чи в молодому віці, з віком жінки загострюються все частіше, особливо у випадках частого призначення антибіотиків. Може здатися парадоксальним, але чим більше курсів антибіотиків, тим більше рецидивів циститу. В деякий мірі частий розвиток циститу у жінок пов'язаний з особливостями будови жіночої статевої системи (широка і коротка уретра, її близькість з піхвою і анальним отвором) і жіночою фізіологією: гормональні стрибки впливають на зміну піхвової флори, при цьому умовно патогенні та мікроорганізми із кишківника здатні з легкістю проникати в сечовий міхур.

У зв’язку з цим навіть виникла «теорія», яка «пояснює» часто рецидивуючий цистит (особливо с загостренням після статевого акту) індивідуальними «анатомічними» особливостями жінки, тобто «неправильно» розташованою уретрою, яка знаходиться, начебто, дуже близько до піхви. Єдиним «ефективним» методом «лікування» хронічного циститу жінкам з такою «неправильною» уретрою було запропоновано хірургічне втручання, а сама операція, яка отримала назву «транслокація уретри», тобто пересадка уретри ближче до пупка. Нічим, ніж безглуздям та втраченим розумом в погоні за наживою такий «метод» лікування вважати не можна. Ніколи хірургічні методи лікування, своєрідна гільйотина, не дозволять перемогти хронічні бактеріальні захворювання: ані пересадка уретри при хронічному циститі, ані видалення бартоліневої залози при рецидивуючому бартолініті, ані відрізання крайньої плоті при рецидивуючому баланопоститі, ані видалення халязіона при рецидивуючих ячменях, мигдаликів при хронічному тонзиліті, кіст або поліпів пазух носа при хронічному гаймориті, аденоїдів при хронічній стафілококовій інфекції носоглотки. Такі операції дітям та дорослим інколи повторюють по декілька разів, бо аденоїди, кісти та поліпи наростають знову і знову. Це нагадує якесь лікарське запаморочення, своєрідний театр абсурду: батьки дитини або доросла людина за свої ж кошти, які вони сплачують за лікування, фактично отримують катування та інколи – довічні страждання.  

Висхідний шлях інфекції через уретру та сечовий міхур призводять спочатку до розвитку нефродисбактеріозу (бактеріальне локально безсимптомне обсіменіння нирок, що передує розвитку хронічного запалення в них), а потім – вже до пієлонефриту. Тобто нефродисбактеріоз є обов’язковою первинною стадією (у більшості випадків – не діагностованою) кожного пієлонефриту, а перший гострий рецидив запалення нирок – дебютом хронічної бактеріальної інфекції, яка довгий час локально безсимптомно ховалася в нирках. Наприклад, при бактеріологічному обстеженні теплої сечі перед плановим щепленням кожних 10-ти клінічно здорових дітей грудного віку у 5-6 випадках виявляється нефродисбактеріоз з бактеріурією.

Кольпіт являє собою запальний процес слизової оболонки піхви. Інша назва даної патології – вагініт, а у дівчаток - частіше вульвовагініт. Найбільш вживаною назвою дисбактеріозу вагіни на побутовому рівні є діагноз молочниця. Причиною захворювання найчастіше є ентеробактерії - ті ж самі, що викликають цистит, але можуть бути і стафілококи та стрептококи, грибки роду Candida (особливо після множинних курсів лікування антибіотиками), а також такі статеві інфекції як хламідії, гонококи та трихомонади.

Висхідний шлях інфекції статевих органів призводить спочатку до розвитку цервіциту - це запальний процес у вагінальному сегменті матки (включаючи екзоцервіцит і ендоцервіцит). Процес перебігу характеризується каламутними (гнійними або слизовими) виділеннями, тупими або тягнучими болями в нижній частині живота, болючим статевим актом і, можливо, частими сечовипусканнями. Якщо довго не лікувати цервіцит, то розвивається хронічна форма захворювання, яка призводить до розвитку ерозії, гіперплазії шийки матки і поширенню інфекції на верхні відділи всього статевого апарату. Шийка матки служить в якості своєрідного бар'єру, який перешкоджає проникненню інфекції у верхні відділи статевих шляхів: в матку, маточні труби и придатки. Захисні елементи - це слизова пробка, вузький цервікальний канал, захисний секрет. Якщо спрацьовують певні негативні фактори, то відбувається порушення захисної функції і розвивається запальний процес, а саме – цервіцит.

Ерозія шийки матки - це доброякісний патологічний процес, який виникає внаслідок хронічного перебігу бактеріального запального процесу у вагіні та/або цервікальному каналі з порушенням цілісності та зміні епітеліального покрову піхвової частини шийки матки. Розрізняють справжню ерозію та псевдоерозію або ектопію, яка в свою чергу ділиться на залозисту та папілярну ерозії шийки матки. Справжня ерозія шийки матки має вигляд пошкодженої ділянки слизової шийки матки та виникає під час травмування епітелію чи запальних процесів. Крім запальних процесів існує множинні другорядні фактори, які в окремих випадках можуть спричиняти ерозію шийки матки, а саме: неправильне використання гігієнічного тампону; часте введення протизаплідних засобів (сперміцидні контрацептиви); невміле спринцювання; травмування епітелію піхвової частини шийки матки під час пологів та абортів; гормональні порушення.  

Дисплазія шийки матки - це порушення будови клітин в плоскому епітелії. Клітини, які зазнали змін, набувають атипову форму і структуру. Вони втрачають свою звичайну форму, збільшуються в розмірах, мають кілька ядер в структурі. Це гінекологічне захворювання зачіпає плоский епітелій. В даний час виділяється три ступені цієї патології. Все залежить від ступеня ураження тканин і стадії розвитку патологічних процесів. Чим вище кількість уражених шарів епітелію, тим у більш гострій стадії знаходиться дисплазія шийки матки.

Дисплазію та навіть ерозію шийки матки дуже часто розглядають як потенційно онкологічно небезпечні предракові захворювання. При цьому особливо важливу роль в розвитку такого стану приділяють папіломавірусній інфекції (ВПЛ). Саме тому багато жінок, у яких знайшли ВПЛ, втрачають спокій і сон навіть при відсутності ерозії і дисплазії шийки матки. Таке життя під дамокловим мечем постійної загрози розвитку онкологічного захворювання (раку шийки матки) у зв’язку з виявленням ВПЛ, а тим паче – у випадках додатково діагностованих ерозії та/або дисплазії навряд чи можна назвати щасливим та хіба навіть просто нормальним. Таку фатальну роль ВПЧ в розвитку раку шийки матки, незважаючи на загальноіснуючий в світі погляд на цю проблему, заперечує багаторічний клінічний досвід лікування запальних процесів вагіни та цервікального каналу бактеріальними аутовакцинами у жінок з супутніми ознаками ерозії та дисплазії шийки матки на тлі виявленої та пролікованої (часто – декілька разів) ВПЛ-інфекції. Таке противірусне лікування жінки, а зазвичай – разом з чоловіком, та навіть проведення хірургічного або якимось іншим способом лікування вогнища ерозії та/або дисплазії не становляться запобіжним заходом і не убезпечують жінку від рецидиву. Але ті ж самі ерозії і дисплазії геть зникали і вже не повертались після 1-2 курсів лікування хронічного запального процесу у вагіні та цервікальному каналі, як прояви урогенітального дисбактеріозу, без застосування антибіотиків та лише з використанням бактеріальних аутовакцин. А ВПЛ – залишався, бо цей вірус, як і герпесвіруси, видалити із організму людини після первинного інфікування не можливо, навіть після застосування найефективніших противірусних препаратів та специфічних вакцин проти цього вірусу.

Протокол обстеження жінок з урогенітальним дисбактериозом:

Знаходиться на стадії патентування.


Протокол лікування:

Знаходиться на стадії патентування. 

 

Клиника Маркова

Клинико-диагностическая лаборатория 
медицинский консультативный центр
г. Киев, ул. Раисы Окипной, 4-Б

Телефон: +38 (044) 541-14-15
+38 (044) 541-14-16
+38 (044) 220-45-01

Время работы: Пн - Пт: 8:00 - 20:00
Сб: 8:00 - 15:00
Вс: выходной
 
 

Клиника Vitacell

Центр диагностики и лечения хронических инфекций
г. Киев, ул. Никольско-Слободская, 2-Б

Телефон: +38 (044) 4-939-839
+38 (044) 516-72-44
+38 (044) 541-09-20

Время работы: Пн - Пт: 8:00 - 18:00